Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819 року у містечку Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії.

Писав під псевдонімами Белебень, Гладкий, Данило-Юс, Євгеній Горницький, К., М., Н. М., П. К., Іван Горза, Іродчук, Козак, Козак Белебень, Ломус, Макогон, Микола М., Т. Необачний, Николай М., Нанько Небреха, Петро Забоцень, Ратай Павло, Папько Казюка, Панько Олелькович, Ф. П. Хорчечко, Хуторянин та інші.

Активно сприяв розвиткові української літературної мови, науки, філософії та історії. Був одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства (1845–1846), серед яких були Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Опанас Маркович. У 1946 році до них доєднався Тарас Шевченко.

Пантелеймон Куліш відомий як автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857). Перші розділи надруковані в журналі «Современник» (1847). За романом «Чорна рада» на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка Микола Засєєв-Руденко створив однойменний 9-серійний телесеріал (2000). Писав українською та російською мовами.

Автор «кулішівки» – першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису та мовлення. У 1857 році була видана «Граматка» Пантелеймона Куліша – перший україномовний буквар.

Писав художні твори: прозу – роман «Алексей Однорог» (1853), повісті – «Яков Яковлевч», «Феклуша» та інші, оповідання, драматичні твори – «Іродова морока» (1868), трилогію «Цар Наливай», «Байда князь Вишневецький», «Сагайдачний» та поетичні твори. Вийшли друком збірки «Досвітки» (1862) та «Хуторна поезія» (1882); наукові праці – «История воссоединения Руси» (1874–1977), «Отпадение Малоросии от Польшы» (1888); публіцистичні твори – «Листи з хутора» (1861), «Хуторская философия и удаленная от света поэзия» (1879).

Упорядкував «Записки о Южной Руси» (1856–1857), в яких зібрано народні легенди, перекази, пісні та думи.

Редагував та видавав науково-літературний та мистецький журнал «Основи» (1861–1862), в якому публікувались праці тогочасних письменників, літературознавців, істориків. У 1860 році відкрив власну друкарню. Видав український літературно-художній альманах «Хата», який вийшов 25 лютого 1860 в Петербурзі й додрукований 11 травня цього ж року під редакцією П. Куліша. В альманасі надруковано декілька віршів Тараса Шевченка, твори Марка Вовчка, Євгена Гребінки, Ганни Барвінок та інших. Зміст альманаху становили поезії, оповідання, байки.

В останні роки свого життя займався перекладацькою діяльністю. Найбільше відомий як перший перекладач Біблії українською мовою (по смерті Куліша переклад завершив Іван Пулюй), а також перекладів та переспівів творів Шекспіра, Ґете, Джорджа Байрона, балади Адама Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти», які увійшли до збірки «Позичена кобза» (1897).

Помер письменник 14 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка, нині село Оленівка Ніжинського району Чернігівської області.

Чимало видань після його смерті видано його дружиною – письменницею Ганною Олександрівною Білозерською (Барвінок).

Творчість письменника актуальна і в наш час. Її досліджували і досліджують мовознавці, історики, фольклористи, кулішезнавці (Є. Кирилюк, Н. Слободянюк, Ж. Яновська, Є. Нахлік, О. Федорук) та інші вчені. Як пише кулішезнавець Олесь Федорук: «Пантелеймон Куліш був неймовірно складний і незручний для однобічного, однозначного трактування, попри те, що він закладав підвалини сучасного українства. Його діяння сучасники не раз не сприймали, його твори випереджали час. Його перекладацька праця, художня творчість, історичні писання – це були цеглини, які лягали в основу, підмурівок того будинку, який ми називаємо Україною. Якби тих цеглин не було, то я не скажу і ніхто не скаже, ким ми були б, але ми точно були б інакші...»