КУПЕР, Джеймс Фенімор (Cooper, James Fenimore — 15.09.1789, Берлінгтон, шт. Нью-Джерсі — 14.09.1851, Куперстаун, шт. Нью-Йорк) — американський письменник.
Купер — основоположник історичного, авантюрного та соціально-критичного роману в літературі США. Автор 33 романів, зокрема морських, сатиричних, звичаєвоописових, своєю творчістю письменник улягає в рамки романтичного напряму в літературі.
Купер був сином землевласника-конгресмена зі штату Нью-Йорк, котрий створив поселення Куперстаун, де проминуло дитинство майбутнього романіста. Після навчання у місцевій школі він провчився два роки у Єльському коледжі — звідти Купера виключили за дисциплінарне порушення. Прослуживши п'ять років на флоті, Купер одружився і, побившись об заклад, розпочав письменницьку діяльність першим, художньо слабким романом "Осторога" ("Precaution", 1820).
Відомим письменник став уже після виходу друком роману "Шпигун" ("The Spy", 1821), присвяченого американській революції, першого твору в цьому жанрі, написаного "американцем, про американців, для американців" (В. Ковальов). Купер започатковував тут тему простого, скромного патріота Гарві Берча, захисника своєї вітчизни, секретного агента Дж. Вашінгтона — цю тему у літературі СІЛА продовжать Г. Мелвілл в "Ізраелі Поттері" та Марк Твен в "Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура".
Той факт, що романи Купера не є, навіть у своєму підході до "історизму", простим наслідуванням В. Скотта, видно з головного його твору, що здобув Куперу славу світового письменника — серії з п'яти романів, названих "Повістями по Шкіряну Панчоху" — за іменем головного героя, слідопита і мисливця Натті Бампо. Хоча кожний із романів прослідковує один з періодів життя героя, а разом з ним — і етап освоєння континенту та становлення нації, з жанрового боку вони значно різняться. Приміром, роман "Піонери" ("The Pioneers", 1823), найбільш соціально-проблемний у серії, насичений суспільними конфліктами та зображенням галереї типів, які прийшли разом з буржуазною цивілізацією на фронтир, внаслідок чого першопроходці-піонери, які освоювали дикий край, змушені податись далі, на Дикий Захід. "Останній із могікан" ("The Last of the Mohicans", 1826) — найавантюрніший і найзнаменитіший із романів Купера, динамічний за фабулою, де письменник ставить проблему "червоношкірих дияволів" чи "шляхетних дикунів" — проблему ставлення до індійської культури та її місця у США. Вона помітно ідеалізована як в образі злочинця Маґуа, вождя гуронів, так і в образі Ункаса, ідеального "лицаря" лісової глушини, юного індіанця-де-лавара. Такий самий піднесений характер має й ідеальна дружба представників двох рас, двох культур — Чингачгука та Соколиного Ока (Натті Бампо). Письменник вважає, що індіанцеві доведеться піти з історичної арени — у цьому трагедія американських аборигенів, нездатних адаптуватися до цивілізації.
"Прерія" ("The Prairie", 1827) — третій роман серії, що завершується смертю Натті (чи Трапера) на обширах американських прерій. Ці величезні простори, на думку автора, повинні змусити людину визначитися перед невідомим у житті, перед небувалим в історії, як і перед самою собою, і зробити етичний вибір. Це — найбільш "філософський" з усіх романів про Шкіряну Панчоху. Центральний образ розвідника лісів, піонера-першопроходця, став одним з архетипних персонажів літератури США. Він — постать двоїсто-суперечлива: друг індіанців і водночас їхній винищувач, оборонець природи і, як призвісник "цивілізації", її зрадник.
До власне історичних романів Купера належать "Лайонел Лінкольн, або Облога Бостона" ("Lionel Linkoln...", 1825), присвячений війні за незалежність США, "Долина Віштон-Віш" ("The Wept of Wish-ton-Wish", 1829) — про пуританів Нової Англії, де вперше використаний мотив змішаного шлюбу та "індіанського полону", "Мерседес із Кастилії"("Mercedece of Castile", 1840) — роман про плавання X. Колумба та низка інших.
Як зачинатель морської теми, Купер є автором "Лоцмана" ("The Pilot", 1823), авантюрного роману про Джона Пола Джонса, американського флотоводця епохи війни за Незалежність, "Червоного Корсара"("The Red Rover", 1828), "Морської чарівниці"("The WaterWitch", 1830) та "Двох адміралів"("The Two Admirals", 1842). Досвідом служби на флоті навіяна документальна "Історія флоту Сполучених Штатів" ("The History of the Navy of the United States of America", 1834).
Роки перебування у Європі (1826—1833) змусили Купера розгорнути низку зіставлень американської демократії з європейською тиранією як наслідив розвитку двох різних цивілізацій — суто американська, настільки ж правильна, наскільки й однобока антиномія. Ця ідея, витримана іноді в дещо схематичному, пропагандистському дусі, пронизує роман "Браво"("The Bravo", 1831), присвячений венеціанській республіці, "Генденмауер" ("TheHeiderrmauer", 1832) і "Кат" ("The Headsman", 1833).
Однак повернення у США у 1833 р. викликало зворотну реакцію розчарування, пов'язаного зі зміною у світогляді письменника: замість демократії він виявив на батьківщині тенденції до власництва та накопичення. Тому замість панегірика американській демократії на кшталт створеної перед поїздкою книги "Погляди американців"(1828) Купер написав сповнений гіркоти "Лист до співвітчизників" ("A Letter to His Countrymen", 1834). Цей документально-публіцистичний твір відкрив нову грань творчості письменника — сатиричний памфлет, яким став роман "Монікіни" ("The Monikins", 1835), книги "Додому" ("Homeward Bound", 1838), а також "Американський демократ" ("The American Democrat", 1838).
Ці книги спричинили жорстку полеміку в пресі та цькування на письменника, звинуваченого в "антипатріотизмі". Позиція Купера була непростою: сам великий землевласник, він говорив про порушення американських демократичних принципів, вважаючи, що народом маніпулюють політикани та ділки.
У цій ситуації Купер відчув необхідність повернутися до національного минулого, аби знайти відповідь на суперечності сучасності та моральну противагу сучасній зіпсутості. Так з'явилися два останні романи серії про Шкіряну Панчоху — "Слідопит" ("The Pathfinder", 1840) і "Звіробій" ("The Deerslayer", 1841). Як видно із назв, уся увага зосереджена в них на особистості героя, в якому автор цінує понад усе щирість та природність; Натті виступає як приватна особа і водночас — як носій правдиво американських чеснот. У романах пенталогії про Шкіряну Панчоху Купер проявляє себе як талановитий пейзажист, філософ, схильний не лише до схематизму та романтизації характерів і обставин, а й притчеподібності, гумору та епічності бачення.
Схожими причинами було викликане звернення до трилогії романів про земельну ренту, ще іменовану "Хроніками Літтлпейджа" ("Сатанстоу" — "Satanstoe", 1845; "Землемір" — "The Chainbearer", 1845; "Червоношкірі" — "The Redskins", 1846), де тема соціальна — питання про землеволодіння обертається дидактичною стороною, шкодячи тим самим цікавості оповіді.
Пізня творчість Купера, особливо морські романи цього періоду ("На суші та на морі" — "Afloat and Ashore", 1844; "Джек Гір" — "Jack Tier", 1845; "Морські леви" — "The Sea Lions", 1849), а також "Мисливець на бджіл " ("The Oak-Openings", 1848), свідчить про наростання песимізму та зацікавлення релігійними мотивами та містицизмом; одним із головних прийомів стає алегоричність оповіді та сюжету.
Місце Купера в літературі США, незважаючи на злети й падіння інтересу до багатьох його творів, залишається значним, передусім як майстра романного жанру й оповідача. Він володів даром проблемності та "формульності" образу — "Піонери", "Останній із могікан" та "Прерія" стали ходовими поняттями-штампами, але безпомильно позначили корінні проблеми і тенденції часу. Найважливіші герої — такі, як Натті Бампо, Гарві Берч, галерея "білих" та "індіанських" персонажів, — містять у собі безсумнівну якість загальнолюдських типів. Сила Купера-оповідача нерідко ховається за позірними слабкостями Купера-митця (слабка характеризація, плоскісний підхід до зображення персонажів, упередженість, зумовлена національною приналежністю чи соціальним становищем). Однак має бути оцінена майстерність і новаторство К.-митця, оповідь якого може вестися однаково вільно і від першої особи, і від кількох оповідачів, молодого та старого; читач долучається до величі історичних процесів, хоча іноді зазнає відчуття людської марноти поміж диких стихій і часових змін. Різні грані таланту Купера-романтика викликали критику письменників-реалістів (Марка Твена, Брета Гарта), однак вони ж спричинили захоплені відгуки Дж. Конрада й Д.Г. Лоуренса. Посмертна слава Купера перетворила його на автора авантюрних творів, що породили масу адаптацій для молодіжних видань, за романами із серії про Шкіряну Панчоху поставлено чимало фільмів.
У літературі США спадщина Купера двоїста: авантюрно-міфологічною стороною своєї творчості він сильно сприяв розвитку пригодницької літератури про фронтир і становленню жанру роману-вестерна. Соціально-критична та філософська сторона традиції Купера знайшла відображення в американських романістів XX ст. — Вілли Кезер та інших прозаїків, вихідців з Американського Заходу — Ф.Ф. Манфреда й ін.
В Україні окремі твори Купера переклали М. Лебединець, М. Іванов, І. Корунець, Л. Солонько, О. Терех, Є. Крижевич, Р. Доценко та ін. А. Ващенко
Джерело: https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=5679
КРІСТІ, Аґата (Christie, Agatha — 15.09.1891, Торкі — 12.01.1976, Воллінгфорд) — англійська письменниця.Її перу належить 68 романів, 17 п'єс і багато оповідань, які видавалися величезними тиражами в усіх країнах світу. Понад мільярд книг Крісті видано англійською мовою і приблизно така ж кількість перекладів її творів іншими мовами. Чимало романів Крісті екранізовано, за ними ставлять спектаклі, незмінний успіх мають її п'єси. Знаменита "Мишоловка" щоденно йде на сцені одного із лондонських театрів упродовж кількох десятиліть. У 1958 p. Крісті обрали президентом англійського Детективного клубу і вона залишалася на цьому посту до кінця своїх днів. За літературні заслуги їй було подаровано дворянський титул. Створені Крісті персонажі — детектив-професіонал Еркюль Пуаро та наділена дивовижною інтуїцією та спостережливістю Джейн Марпл із села Сент-Мері-Мід — завоювали якнайширшу популярність, посівши місце в одній шерезі з такими героями, як Шерлок Холмс англійця А. Конан Дойла та Метре француза Ж. Сіменона.
Формування поглядів та світосприйняття Крісті відбувалося на межі XIX і XX ст., і, за її власним зізнанням, їй завжди було властиве відчуття своєї належності до двох епох — вікторіанської, яка відходила в минуле, та сучасної, що наставала. Вона народилася у щасливій та дружній сім'ї Фредеріка та Клари Міллер у приморському містечку Торкі. її ранні роки проминули в атмосфері затишку батьківського дому в маєтку Ешфілд, де життя збігало мирно і спокійно відповідно до усталеного ритуалу, де її оточувало умеблювання, витримане в пізньовікторіанському стилі. У "Автобіографії" ("An Auto-biography", видана посмертно у 1977 p.) Крісті писала: "В мене було щасливе дитинство. У мене був дім і сад, які я любила, розумна і терпляча няня, батько та мати, котрі любили одне одного й були справді щасливі у шлюбі". Спомини про ці роки збереглися назавжди. У пам'яті залишилися танцювальні вечори, влаштовувані в Ешфілді, й бали у Лондоні, незабутня атмосфера Різдва. Чимало часу відводилося на читання. Мати читала дітям класиків (Ч. Діккенса, В. Теккерея, В. Скотта, французькою — А. Дюма), Агата захоплювалась у дитинстві чарівними казками, романами Ж. Верна, оповіданнями А. Конан Дойла, а згодом до кола її зацікавлень увійшли Д.Ґ. Лоуренс, М.Сінклер, де Квінсі. У неї були неабиякі математичні здібності, сила логічного мислення; вона була обдарована музикально, чудово грала та співала. Любила театр, особливо оперу. Буваючи у Парижі, відвідувала "Ґранд опера" та "Комічну оперу". Вона й сама мріяла стати оперною співачкою, пройшла прослуховування у нью-йоркській "Метрополітен опера", але недостатня сила голосу (сопрано) не дозволила їй розпочати театральну кар'єру. Крісті не шкодувала про це. Їй завжди було притаманне вміння тверезо оцінити ситуацію, і вона вважала, що свої сили слід віддавати лише тому, в чому можеш досягти цілковитого успіху. Їй були властиві оптимізм, вміння радіти життю, інтерес до людей, розмаїття їхніх характерів. "Я щаслива сказати, що можу радіти майже всьому", — пише вона в "Автобіографії".
Зі смертю батька матеріальний добробут родини Міллерів похитнувся, дім в Ешфілді довелося здати на винайм. На зимовий сезон Крісті разом з матір'ю поїхала у Каїр. Освіта Крісті не була систематичною; навіть на обов'язковому відвідуванні школи батьки не наполягали, віддаючи перевагу домашнім заняттям. Уже тоді, коли їй було за двадцять, Крісті закінчила курси медсестер і під час Першої світової війни працювала у шпиталі. Під час війни вона вийшла заміж за льотчика Арчібальда Крісті, молодшого офіцера королівської авіації. Весілля було скромним, відбулося у Кліфтоні, де був розташований шпиталь Червоного Хреста, в якому працювала Крісті. Під її доглядом перебували двадцять з лишком поранених, що лежали в хірургічному відділенні. Вона турботливо виходжувала їх і навчалася при цьому на курсах із фармакології та хімії, що згодом вельми знадобилося їй у письменницькій діяльності. Інформація про ліки, отрути, необхідну медичну допомогу, про симптоми хвороб — усе це вона використала в романах з великим знанням справи. Прийшла звістка про поранення чоловіка; невдовзі він повернувся в Англію й отримав посаду в Міністерстві авіації в Лондоні. Життя налагоджувалося. На світ з'явилася донька Розалінда. Був куплений будинок у передмісті Лондона, вийшов друком перший роман "Таємнича історія у Стайлзі" ("The Misterious Affair at Styles", 1920).
Дуже важливою подією у житті Крісті стала навколосвітня подорож; вона вирушила у неї разом із чоловіком, якого запросили в якості фінансового радника супроводити Британську місію. Враження від перебування у Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії, на Гавайських островах, а потім у Канаді були сильними та незабутньо яскравими. Повернення до буденної дійсності обернулося для Крісті цілою низкою тяжких нещасть: за смертю матері відбулося розлучення з чоловіком, обраницею котрого стала інша жінка. Довелося зазнати самотності, болю зради, холодної безжальності Арчібальда. Однак сила волі, енергія та життєлюбність допомогли подолати втрати і розчарування. Рятівними виявилися нові враження від подорожей. Спочатку разом з дочкою Крісті вирушила на Канарські острови, а потім у східному експресі відвідала Стамбул, Дамаск, перетнула пустелю і прибула у Багдад. Від того часу і на все життя подорожі стали її пристрастю. Де тільки вона не побувала! У Єгипті, Північній Африці, в Іраку та Саудівській Аравії, в Італії та Югославії, у Греції, Персії, Росії. Під час однієї з поїздок на Схід вона зазнайомилася з археологом Максом Меллоуеном, котрий став її другим чоловіком. Під час Другої світової війни Крісті працювала фармацевтом у лондонському шпиталі. У Франції був убитий чоловік її доньки Розалінди; сиротою зостався єдиний онук Крісті — Метью, що з'явився на світ восени 1943 р. "Війна нічого не вирішує, — пише Крісті в "Автобіографії", — і виграти війну так само згубно, як і програти її... Ми повинні навчитися уникати воєн, тому що війна безглузда, вона руйнує як нас самих, так і наших суперників". Цей тверезий висновок народжений гірким досвідом.
Успіх, який постійно супроводив письменницю, матеріальний добробут, що став плодом її багаторічної літературної діяльності, зовсім не вплинули негативним чином на суть її особистості. Скромність, такт, відданість своїй улюбленій справі, пов'язаній зі створенням дивовижних за своєю притягальною силою та цікавістю творів, неприйняття пози, нелюбов до слів, мовлених на публіку, завжди були притаманні Крісті. Ця титулована "дама-кавалер", удостоєна ордена Британської Імперії, провадила вельми замкнуте життя, ніколи й ніде не виголошувала промов, віддаючи перед усім іншим перевагу перебуванню у колі персонажів, створених силою її творчої уяви, у світі, який їх оточує, і який, за словами одного з критиків, ми можемо назвати "справжньою Англією". Життя, позбавлене сенсацій, буденне існування були більш за все до душі "найбільш друкованій письменниці світу", якою оголосило Крісті на початку 70-х років ЮНЕСКО.
Серед усього написаного Крісті особливо популярними є твори: "Убивство Роджера Екройда" ("The Murder of Roger Ackroyd", 1926), "Убивство за абеткою" ("The ABC Murder", 1936), "Десять негренят" ("Ten Little Niggers", 1939), "Труп у бібліотеці" ("The Body in the Library", 1942), "Кривий будиночок" ("Crooked House", 1949), п'єси "Свідок звинувачення"("Witness for the Prosecution", 1954), "Зернятко в кишені" ("A Pocket Full of Rye", 1954), "Блідий кінь" ("The Pale Horse", 1961), "І в тріщинах дзеркальний круг" ("The Mirror Crack'd", 1963), "Третя дівчина" ("Third Girl", 1966, укр. пер. "Третя квартирантка"). Перерахувати все неможливо. Виходили збірки оповідань Крісті, друкувалися вірші (під псевдонімом Мері Вестмакотт), кілька повістей романтичного характеру, цікаві історії. Особлива доля у п'єси "Мишоловка" ("The Mousetrap", 1954), створеної на основі однойменного оповідання. Вона перекладена 24 мовами, зіграна в багатьох театрах. Лише в Лондоні, де вона йде щодня вже майже сорок років, ця п'єса забезпечила касові збори, які перевищують 16 мільйонів фунтів стерлінгів.
Детективи Крісті посутньо відрізняються від стереотипів "поліцейського роману". У її книгах відсутні описи жахів, насильства, катувань, у них немає смакування жорстокості та садизму. Критики називають її твори "інтуїтивними" детективами, у яких розкриття злочину відбувається завдяки притаманній героям психологічній проникливості. Головний акцент робиться не на дослідженні доказів, а на змісті та структурі діалогу, на спостереженнях за поведінкою персонажів, на виявленні аналогій, котрі дозволяють зробити певні висновки. Все вивірено, деталі значущі, реалії побуту достеменні та виразні, і все освітлено тонким гумором, різноманітні можливості якого Крісті майстерно використовує.
Розмірковуючи про особливості детективної белетристики, Крісті визначила ті її риси, досягнути яких вона прагнула сама. Важливого значення вона надавала обсягові твору, вважаючи, що детективна оповідь у жодному разі не повинна перевищувати 230 сторінок; стосовно ж такої форми, як "трилер", де все ґрунтується на швидкій зміні подій та захоплюючій дії, то його обсяг ефективний тоді, коли він не більший за 110 сторінок. "Сутність хорошого детективу полягає в тому, — зауважувала Крісті, — що дія в ньому реальна, але рано чи пізно читач все ж здогадується, що вона нереальна". Обов'язковою умовою детективу є вбивство та розслідування скоєного злочину, яке призводить до виявлення злочинця. Крісті вважає, що "злочинець не мусить бути незвичайним, а мотив злочину екстраординарним". На її думку, в сучасних детективах "майже кожен може виявитися злочинцем, навіть сам слідчий".
Образи детективів-слідчих у романах Крісті вельми різноманітні: це бельгієць Пуаро, котрий попоїздив по світі і чимало побачив на своєму віку, стара діва міс Марпл, наділена гострим, як бритва, розумом і разючою спостережливістю, що дозволяє їй, не виходячи за межі "свого села", розплутувати причини та наслідки загадкових випадків, це містер Квін і Паркер Пайн, кожен з яких веде розслідування за своїм методом — один, наслідуючи в усьому приклад Шерлока Холмса, а другий — розмірковуючи про злочин у своєму улюбленому кріслі й, зрештою, це детективи-аматори Бересфорди.
Джерело: https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=5674