Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба.

Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Другої світової війни) він деякий час вдосконалював професійні навики фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР.

Перша збірка поезій «Добрий ранок» виходить під редакцією А. Малишка 1941 року.

Перебуваючи у лавах армії, М. Стельмах зустрів Другу світову війну. У 1941 р. отримав важке поранення в голову і спину. Після тривалого лікування — знову на фронті. Списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети «За честь Батьківщини» (Перший Український фронт). Залікувавши друге важке поранення (липень 1944 р.), він повертається до лав захисників і закінчує війну на німецькій землі.

Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірочки фронтових віршів Стельмаха «Провесінь» і «За ясні зорі» (1942), в 1943р. з'явилась надрукована в Уфі книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Ю. Яновського.

1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. Праця над ним тривала вісім років; частини твору «На нашій землі» (1949) та «Великі перелоги» (1951) створили в цілокупності (після кількох «проміжних» редакцій окремих частин) об'ємний роман-хроніку під назвою «Велика рідня». Роман був удостоєний Державної премії СРСР і започаткував серію епічних полотен:

1957р. — роман «Кров людська — не водиця»;

1959р. — роман «Хліб і сіль», який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961 р.;

1961р. — роман «Правда і кривда», несподіваний своєю публіцистичною «відкритістю»;

1969р. — роман «Дума про тебе».

Останній роман — «Чотири броди» (1979, Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1980 р.), як і «Велика рідня» і «Дума про тебе», об'єктом зображення має українське село 30-х років і часів Другої світової війни. Цей роман, який справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника, складно і довго йшов до читача. Це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми — голоду 1933 року, сталінських репресій, атмосфери недовіри та донощицтва, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників.

Поетична творчість М. Стельмаха зменшується: після виходу збірок «Шляхи світання» (1953) та «Жито сили набирається» (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного — «Поезії» (1958) і «Мак цвіте» (1968) — та виданням кількох книжечок для дітей.

У 1957р. вийшла друком п'єса «Золота метелиця», яка поклала початок низці драматичних творів: «Кров людська — не водиця», 1958; «Правда і кривда», 1965; «Зачарований вітряк», 1966; «На Івана Купала (Дума про Морозенка)», 1966; «Кум королю», 1967; «Дума про любов», 1971.

М Стельмах — знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр («Над Черемошем», 1952; «Гуси-лебеді летять», 1964; «Щедрий вечір», 1967), вчений-фольклорист.

Був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1972), був депутатом Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.

Помер письменник 27 вересня 1983p.